Більшість людей уперше згадує про цей закон у побутовій ситуації. Наприклад, коли треба зрозуміти, чому на ремонт двору витратили конкретну суму, а результат виглядає сумнівно.
Механізм для таких питань існує з 2011 року й працює безкоштовно. Головне — знати, що саме держава зобов’язана показати, а що має право залишити закритим.
Що таке публічна інформація
Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI ухвалили 13 січня 2011 року. Він визначає публічну інформацію як задокументовані дані, отримані або створені під час виконання владних повноважень.
Ключова ідея проста: така інформація належить не чиновнику, а суспільству. Орган лише зберігає її та розпоряджається нею.
Форма носія значення не має. Це може бути наказ, договір, кошторис, протокол засідання, реєстр, електронна таблиця чи навіть службове листування.
Важливий момент: закон не зобов’язує створювати нову інформацію на замовлення. Розпорядник видає те, що вже існує в його документах.
Чим запит відрізняється від звернення
Ці два інструменти регулюються різними законами, і плутанина коштує часу. Запит — це прохання надати вже наявний документ або відомості.
Звернення громадян — це прохання щось зробити: усунути порушення, полагодити, розглянути пропозицію. На нього відповідають до тридцяти днів.
Якщо ви просите копію рішення міської ради, це запит на інформацію з коротким строком. Якщо просите полагодити дах, це вже звернення.
Відкритість влади вимірюється не кількістю заяв про прозорість, а швидкістю простої відповіді на просте запитання.
Хто зобов’язаний надавати інформацію
Коло розпорядників у законі значно ширше, ніж здається на перший погляд. Це не лише міністерства й міські ради:
- органи державної влади та інші державні органи;
- органи місцевого самоврядування та їхні виконавчі комітети;
- суб’єкти господарювання, які займають домінантне становище на ринку;
- суб’єкти, що виконують делеговані владні повноваження;
- особи, які володіють інформацією про стан довкілля, якість харчових продуктів і побутових товарів;
- суб’єкти, які розпоряджаються бюджетними коштами, — щодо їх використання.
Запитувачем може бути будь-яка фізична чи юридична особа, а також об’єднання громадян без статусу юридичної особи. Пояснювати мотиви свого інтересу не потрібно — закон цього не вимагає.
Основні принципи роботи закону
ЗУ «Про доступ до публічної інформації» побудований на кількох базових правилах. Саме вони визначають, як поводиться орган, коли отримує запит:
- прозорість і відкритість діяльності суб’єктів владних повноважень;
- рівноправність запитувачів незалежно від їхнього статусу та мети запиту;
- максимальне спрощення процедури подання запиту;
- обов’язкове оприлюднення визначеного переліку відомостей на офіційних сайтах;
- юридична відповідальність за порушення права на доступ до інформації.
Окремо закон вимагає, щоб у кожного розпорядника був відповідальний підрозділ або посадова особа з цих питань. Тому запит завжди має адресата всередині структури.
Винятки та обмеження доступу
Повністю відкритої держави не існує в жодній країні. Закон прямо визначає три категорії інформації з обмеженим доступом.
| Категорія | Що це означає | Типові приклади |
|---|---|---|
| Конфіденційна | Відомості про особу або дані, доступ до яких обмежила сама особа | Персональні дані, стан здоров’я, сімейні обставини |
| Таємна | Інформація, розголошення якої загрожує національним інтересам | Державна таємниця, окремі дані розвідки й оборони |
| Службова | Внутрішні документи, що передують ухваленню рішення | Проєкти актів, службова переписка, рекомендації |
Водночас частина відомостей не може бути закритою за жодних умов. Це стосується використання бюджетних коштів, володіння комунальним і державним майном, а також фактів порушення прав людини.
Трискладовий тест
Розпорядник не має права просто написати «інформація закрита». Він зобов’язаний обґрунтувати обмеження за трьома критеріями одночасно.
Перший критерій — обмеження здійснюється в інтересах національної безпеки, громадського порядку, захисту репутації чи прав інших людей. Другий — розголошення завдасть істотної шкоди цим інтересам.
Третій критерій найважливіший: шкода від оприлюднення переважає суспільний інтерес в отриманні даних. Якщо хоча б одна умова не виконується, відмова є незаконною.
На практиці саме на третьому пункті найчастіше виграють справи журналісти й активісти. Суспільний інтерес до витрат бюджету зазвичай сильніший за бажання органу не привертати уваги.
Строки та вартість відповіді
Загальний строк розгляду становить п’ять робочих днів з дня отримання запиту. Це одна з найшвидших процедур у взаємодії з державою.
Коли запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи людини, стану довкілля, аварій чи катастроф, відповідь дають протягом 48 годин. Строк скорочується автоматично.
Розпорядник може продовжити розгляд до двадцяти робочих днів, якщо йдеться про великий обсяг даних. Про таке продовження він зобов’язаний повідомити запитувача письмово протягом п’яти днів.
Сама інформація надається безоплатно. Відшкодування фактичних витрат стосується лише копіювання чи друку понад десять сторінок, і то за граничними нормами, затвердженими урядом.
Право, яким ніхто не користується, поступово перетворюється на формальність у тексті закону.
Що робити у разі відмови
Відмова має бути письмовою, вмотивованою та містити порядок оскарження. Формальна відписка без пояснення підстав уже є порушенням.
Оскаржити дії розпорядника можна кількома шляхами. Зазвичай починають з найпростішого й рухаються далі:
- Подати скаргу керівнику розпорядника інформації або до органу вищого рівня.
- Звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
- Оскаржити відмову чи бездіяльність у адміністративному суді.
За неправомірну відмову, ненадання відповіді у строк або надання недостовірних даних передбачена адміністративна відповідальність посадових осіб. Суд також може зобов’язати розпорядника надати документ.
Закон про доступ до публічної інформації працює настільки, наскільки часто до нього звертаються люди. Один коректно сформульований запит іноді дає більше розуміння ситуації в громаді, ніж місяці обговорень у соцмережах. Спробуйте почати з простого питання до своєї міської ради — і ви побачите, як швидко абстрактне право перетворюється на конкретний документ у вашій пошті.
